Мені 45 років. Я проживаю в місті Снігурівці. Шок був у перший день. О п’ятій ранку я вийшла кормити собак і почула вибухи, а потім мені зателефонувала донька з Миколаєва і сказала, що війна.

Вісім місяців я була в окупації. Наразі нас звільнили, але нас сильно обстрілюють. Мій дім постраждав. Я працюю в лікарні. Наш головний лікар завіз продукти в лікарню. Ми і хворих годували, і самі їли.

Найбільша радість була, коли наші зайшли - це була наша маленька перемога.

Дитина моя виїхала з України. Вона була місяць в окупації. Їй 22 роки, я її відправила за кордон. Сестра виїхала з сім’єю, а я залишилася - тут моя мати онкохвора, тож я була біля батьків. У нас усіх психологічні труднощі… Дуже страшно.

Ми всі чекаємо той день, коли нам скажуть, що війна закінчилася нашою перемогою. Жити будемо. Головне - вижити.