З перших днів війни в голові був лише страх. Усе сталося так різко, ніхто не встиг нічого зрозуміти. Я не могла повірити, що Росія почне таке проти України. Але ракети полетіли одразу по всій країні. Обстріл був моторошний. Весь будинок тремтів від вибухів. Я не знала, що робити. Спочатку думала – пересидимо вдома, перечекаємо. Але стало зовсім погано. Щодня був важким. Люди вмирали, будинки просто складалися від ударів по всій області. Все було як у страшному сні, тільки це була реальність. Дуже страшна реальність. В укритті було так само неспокійно. Я весь час думала: а раптом і сюди потрапить.

Росіяни засилились у мій будинок і спалили його. Тож залишатись вже не було сенсу. 

Я вирішила, що треба їхати. Не тому, що хочеться, а тому що виходу вже немає. Зараз я мрію, щоб все закінчилося. Нехай Україна переможе. Нехай буде мир. Дуже страшно жити так, у постійному страху.