Коли почалася війна, я прокинулася від дивних звуків. Щось гриміло, тряслося скло. Я одразу не зрозуміла, що відбувається. Я поїхала на роботу, але потім повернулась додому. Не вірила, що це реально. Думала, може, якісь провокації, може, все швидко вщухне. Але все ставало лише гіршим. Почалися обстріли. Скрізь були вибухи. Спершу далеко, потім - все ближче. Довелось постійно бігати у підвал. Було страшно під час кожного вибуху. Незабаром не стало світла. Потім зник газ. Потім - вода.

Я все ще залишалася, тому що не могла наважитися поїхати. Думала: "Це мій дім, як я його покину?" Але щодня було все важче. 

Якоїсь миті зрозуміла: залишатися стає небезпечно. Я поїхала. Без чіткого плану, просто кудись - подалі від війни. Зараз хочу повернутись. Мрію про це щодня. Вірю, що Луганську область відновлять. Що війна скінчиться. Що Україна буде вільною та мирною.