У мене було нормальне життя. Жили добре, ніхто нам не заважав, усього вистачало. Хоч у новинах і говорили, що буде війна, але ніхто не очікував. У мене донька була в пологовому в Миколаєві, а потім приїхала до нас. І тут заїхали росіяни, почали свої права качати. Все забирали у нас. У мене було п’ять телевізорів - всі забрали. Машини забирали. Вони забирали навіть порошки, якими ми дітям речі прали, знущалися над нами.

На дорозі хапали, майже всіх мужиків у Снігурівці били, закривали. Мене два рази закривали, били: хотіли, щоб я розказав, де українці, де зброя. А я взагалі нічого не знав. 

Воду ми брали в лікарні. Там качали генератором і давали нам воду. У нас по вулиці є яма - там набирали воду, цідили і пили. Сусіди нам хліб давали, сухарі - так і виживали.

Рашисти тут стріляли, людей вбивали. Недалеко від нас дідуся і бабусю вбили. Найгірше було, коли тут були росіяни, це дуже важко. 

Багато у нас стріляли. Через два будинки знесло повністю дім під фундамент. Дуже страшно усім було.  

Зараз у нас все налагоджується, починають магазини працювати, вже і АТБ працює, заправки починають працювати. Ми зараз рідніші стали, більше спілкуватися стали, більше родичатися.

Думаю, що наші швидко все звільнять. Я новини дивлюся постійно і думаю, що Україна переможе. Всі території, які вони окупували, будуть наші, і Крим також. У мене там сестра живе, вона в шоці. Але говорити там нічого не можна, бо посадять.