Мої три сини в перший день війни пішли воювати. Я залишалась в окупації два місяці без світла, води та газу. Ліків та продуктів у селі не було. Мені потрібен був інсулін, добрі люди передавали медикаменти з інших міст та селище. 

Росіяни приходили до мене з обушком. Чоловіка забрали на два тижні, я не знала, що з ним.

Дуже хвилювалась за нього. Потім чоловік повернувся, і ми виїхали з села. Коли на підконтрольній території я побачила українських військових, я розплакалась. Зараз живу в Запоріжжі. Я плачу кожного дня та хочу повернутись додому.