Нікополь щодня перебуває під обстрілами. У перші дні війни я з родиною виїжджала до батьків, потім повернулась, бо у місті стало спокійніше. Я ходила на роботу. Але потім вибухи почались поблизу мого будинку. Я вирішила знову виїхати. 

Зараз я живу у батьків. Після підриву Каховської ГЕС не стало води. Довелося робити свердловину.

Я навідуюсь додому. Місто руйнують. Я досі не розумію, навіщо росіяни це роблять.

Шкода, що наші діти позбавлені дитинства. Мій син займається дистанційно. Він не знає, що таке шкільне спілкування. Прикро, що він цього не знає. 

Я мрію про закінчення війни. Хочу, щоб всі родини об’єднались та були разом.