Подове окупували майже одразу. Юрій Герасимович як вчитель вимушений був одразу виїхати, щоб не виконувати вказівки окупантів.

До війни ми жили добре. Працювали, люди отримували заробітну плату. Щасливо жили. А 25 лютого нас окупували і все стало зовсім по-іншому. Почалася нова історія – зовсім не така, яка нам потрібна. Проживали ми в Херсонській області, село Подове. Мені 68 років.

Ми недалеко від Чонгару живемо, десь за 40 кілометрів. Зранку почули, як відбувався прорив. А вже ввечері вони були в нас. Ми чули зранку вибухи, було дуже страшно за себе, за дітей.

Шокувало те, що приїхали «господарі» й почали свою владу встановлювати.

А ще шокувало те, що деякі люди з нашого населеного пункту пішли на співпрацю з ворогами.

Зараз наше село ще під окупацією, там дуже багато російських солдатів. Окопи риють, позаймали порожні будинки. Декого виганяють із домів. Ми знаємо, що вони там готують лінію оборони.

У мене така посада, що потрібно було відразу виїжджати, тому що це могло погано для мене закінчитися. Наразі я не працюю. В родині усі пригнічені. Звісно, війна – це важко для всіх, не тільки для моєї сім’ї. Важко, що додому не можемо поки що повернутися.

Я думаю, що в цьому році буде вже наша перемога. Хотілося б якомога швидше повернутися додому й мирно жити у своїй країні. Усе буде добре. Все буде Україна.