Мій чоловік помер, а я живу з мамою, якій вже дев’яносто сім років. Вона дуже хворіє. Мені дуже важко за нею доглядати. 

Коли почалась війна, я була шокована. Постійно плакати, дуже хвилювалась за майбутнє. Що робити, я не знала. Не раз збирала документи, але так і не виїхала. Моя мама не може пересуватись. 

У Дружківці я отримую гуманітарну допомогу. Це допомагає мені вижити. Обстріли тривають постійно. Я живу біля заводу, по якому росіяни постійно б’ють. У моєму будинку від вибухової хвилі пошкоджений дах. 

Я дуже чекаю миру, бо мені важко жити у стані війни.