Півтора року я прожила в окупації. Було дуже важко перебувати вдома психологічно. Росіяни не випускали нікого з міста. Я не розуміла, чому нас захопили. Найстрашніше було, коли бомбили міський аеродром. Я щодня читала новини, дуже хвилювалась за країну.
Після того як чоловік моєї доньки загинув, я вирішила виїжджати. Евакуювалась через Маріуполь, бо там вже не було обстрілів. Але в місті я побачила багато росіян, які облаштовували собі життя на руїнах.
У Мелітополі залишаються мої рідні та знайомі. Вони розповідають, що у місті не дозволяють навіть згадувати про Україну, інакше просто вивезуть у невідомому напрямку. Я дуже хочу, аби Мелітополь повернувся в Україну. Після перемоги мрію повернутись додому.
