Олександр Володимирович ризикував власним життям, коли під обстрілами вивозив людей з Сєвєродонецька

24 лютого я їхав потягом у відрядження з Лисичанська в Київ. У дорозі я дізнався, що почалась війна. Я стикнувся з тим, що моїй сім’ї не було де жити. Мені довелося шукати безпечне місце для моєї великої родини.

Мене шокувало, що російські військові обстрілювали місця збору людей для евакуації та видачі гуманітарної допомоги. Вони знали, що там не було військових, але все одно стріляли.

В один із таких днів я й сам ледь не загинув під обстрілом у Сєвєродонецьку, коли вивозив людей до Дніпра.

Нас дуже зворушило, що навіть не знайомі люди допомогли один одному.

Про війну мені нагадують сімейні фото. На жаль, всі інші наші речі залишились в домі, який згорів ще в березні.

На щастя, я вже місяць працюю. Починаючи з 2017 року, я працював в гуманітарній сфері, а з початку війни 2014 року був волонтером.