Мені шістдесят років. Я жив з дружиною в місті Оріхів Запорізької області. У перші дні війни вибухи лунали вдалечині. Близько двох місяців ми були вдома. Потім снаряди стали долітати до нас, осколки прилітали на подвір’я. Через це ми покинули домівку й виїхали в Запоріжжя. Раз на місяць їздимо додому, але довше ніж на день не затримуємося. 

Мене шокувало те, що росіяни обстрілювали місто ночами й цілили у цивільні об’єкти: школи, автостанції, дитячі садки.

У нас місяць не було електрики, а через це – і опалення. Їсти готували на газовій плиті. У нас були запаси продуктів, а тут отримуємо гуманітарну допомогу.