Я на пенсії. Живу в місті Снігурівка Миколаївської області. 24 лютого минулого року прокинувся, як завжди, о п’ятій ранку. Дивився телевізор – раптом почув гул літака, а потім – вибух. Скло вилетіло. Зайшов на кухню – там безлад. Побіг до дружини. Вона лежала вкрита ковдрою, а на ковдрі були осколки скла. На щастя, дружина не постраждала. 

Після цього росіяни ще неодноразово бомбили нас з літаків. Мене досі лякає їхній гул. Ми з дружиною майже весь час сиділи в підвалі. Навколо всі будівлі пошкоджені. Сусід загинув.

Дружина потребувала інсуліну. Спочатку отримувала його в лікарні, а потім лікарка віддала останній і сказала, що більше немає.

Ми не знали, що робити. У Херсоні були окупанти. Дорога на Миколаїв була закрита. На щастя, невдовзі нас звільнили. До того моменту дружині вистачило інсуліну. 

З водою не виникало проблем. Було проблематично зняти гроші з картки. Базар працював, а готівки ми не мали. Згодом давали картку людям, які їздили в інші міста, щоб там зняли кошти. 

Долати стрес допомагає робота. У селі її завжди вистачає. Допомагаю людям лагодити дахи. 

Нещодавно були влучання у школу і в будинок культури. Невідомо, коли це все закінчиться.