Дев’ять місяців я жила в окупації поряд з російськими військовими. У селі не було продуктів. Люди ділились один з одним, чим могли. Моя донька була при надії. Я дуже за неї хвилювалась, бо росіяни не випускали нас в лікарню. Я думала, що вона народжуватиме вдома. Але потім нас випустили.

Коли донька народила, доводилось з дитинкою бігати у підвал. 

Коли село визволили, я дуже зраділа. Відразу розплакалась. Потім з родиною прийняли рішення виїжджати, бо обстріли не припинялись. Зараз живемо у Кропивницькому та сподіваємось на мир.