До війни у мене було все. Після початку вторгнення село окупували росіяни. Три місяці я чекала визволення, потім поїхала до сестри. Там ще два місяці просиділа в підвалі. Не було води та світла. Зі мною були троє моїх дітей. Над нами літали ракети, було дуже страшно. Я боялась вийти навіть в магазин, не випускала дітей на вулицю. Росіяни ходили з автоматами, катували людей у підвалах. 

Ми виїхали до Кіровоградської області. Мій син перший час спав під ліжком, боявся, що в будинок в’їдуть танки. Це дуже страшно. Я водила сина до лікарів. Поки він все ще переживає стрес. 

Мій будинок зруйнований. Я не знаю, куди мені повертатись. Мій син загинув на війні. Я дуже хочу, аби ця втрата не була марною. Чекаю на перемогу. Сподіваюсь що повернусь у рідне село.