Старобільськ окупували за лічені тижні. Мешканці боялись ходити по вулиці, ніхто не знав, чого чекати. За проукраїнську позицію людей катували. Одного разу на моїх очах за патріотичні висловлювання росіяни забрали стареньку жіночку. Її чоловік не міг дізнатись, де вона. Росіяни казали, що вона далеко, і шукати її не потрібно. 

Росіяни приходили до мене з допитами. Мого чоловіка валили на землю та наставляли на нього автомати. Я була шокована. Все це відбувалось через нашу проукраїнську позицію. Окупанти приходили до нас шість разів. 

Я боялась, що мого чоловіка заберуть і я його не побачу, тому ми виїхали. У Старобільську залишилась мати мого чоловіка. Зараз їй вісімдесят п’ять років. Також в окупації залишилась моя сестра, яка боїться виїхати. 

Зараз я живу в Черкасах. Чоловік захищає країну на сході. Я хочу, аби Україна була мирною. Сподіваюсь, що ще зможу побудувати власне житло, хоча зараз виживати дуже важко. Я працюю за мінімальну зарплатню.