На третій день війни я поїхала забирати доньку з Каховки, але дістатися туди я вже не змогла через обстріли. Дорогою я бачила перший загиблих, тіла яких лежали на дорозі. Згодом донька приїхала до мене сама.

Росіяни окупували село та жили у будинках, з яких виїхали люди. Я з ними не контактувала, а ось мій чоловік і донька ледве не потрапили в полон. Коли вони їхали до неї за речами у Каховку їх зупини росіяни на блок-пості та сказали, що їм сподобалась донька, й вони хочуть її забрати. Чоловік ледве вмовив їх відпустити і відразу ж відправив доньку до Запоріжжя. Вивозили її  полями, аби росіяни не побачили. 

Я з чоловіком залишалась вдома. Машину росіяни у нас відібрали. Росіяни ходили по домах та говорили, аби ми голосували на референдум. Я не пішла. Сусідів забирали у підвал, а до мене приходили з обшуком. Також погрожували і мене забрали на підвал. Потім я взагалі не виходила на вулицю, пересувалась тільки у дворі. 

Коли ЗСУ звільнили наше село, я вибіжала до них зі сльозами на очах. Я обіймала наших солдат. Зараз мене турбують тільки обстріли.

Зараз моя старша донька живе в окупації в Луганській області. Я чекаю на завершення війни, аби всіх дітей зібрати вдома.