Я працював у школі вчителем фізичного виховання. Після початку війни її розбомбили, тож я зараз без роботи. Після повномасштабного вторгнення я нікуди не виїжджав. Село швидко окупували росіяни. Нікого не випускали. Люди ночами виходили пішки, аби не потрапили окупантам на очі. Росіяни ходили по будинках, перевіряли паспорти. Примушували голосувати під час референдуму, але ніхто не погоджувався. Я довго в це не вірив, було страшнувато. 

Півроку я прожив без води та світла. Тяжко було з продуктами. Хліба не було.  Добре, що зараз завозять гуманітарну допомогу. Це стало можливо вже після визволення. Багато людей з села виїхали: було дві тисячі, а залишилось двісті. 

Дітей в селі немає зовсім. Зараз я займаюсь городом, не дивлячись на обстріли. Сподіваюсь, що війна скоро закінчиться. Діти повинні спокійно ходити до школи та радіти життю.