24 лютого я чергував на зміні, коли почалося бомбардування. Я бачив, як росіяни захоплювали село. Магазини не працювали, не було нічого. 

Словами це передати дуже складно, але ми вижили. Нас обстрілювали постійно, я перебував вдома. У нашому селі ніяких укриттів немає. Росіяни грабували будинки, шукали наших військових. Роздягали чоловіків та дивились, чи немає на тілі татуювань.

Моя мати дуже хотіла побачити визволення села. Коли зайшли ЗСУ, вона ще була жива, дуже раділа. Але згодом, на жаль, померла.

Я думаю, що все буде добре. Треба відбудовувати країну для наших дітей.