Мені 63 роки. Я жила в Херсонській області, за три кілометри від Високопілля. Через війну евакуювалася у Кривий Ріг. Маю двох дітей. Сину 42 роки. Він - електрик. Також виїжджав, але уже повернувся додому, аби відновлювати електромережу. Донька мешкала в Одеській області. Виїхала зі своєю сім’єю в Німеччину. 

Про початок війни я дізналася від подруги. О сьомій ранку зателефонувала сину. Він сказав, щоб я не створювала паніку, адже у нас було тихо. Я пішла на роботу. Бачила, як багато людей їхало в бік Херсона. 

Згодом було чутно вибухи, але далеченько від нас. 13 березня росіяни бомбили Високопілля. То був потужний обстріл. Тоді стало страшно. Через два дні після цього до нас заїхала колона російської техніки. 

Я пам’ятаю, що вийшла на вулицю набрати води й почула гул мотора. Звук був настільки гучний, що земля двигтіла. Я подумала, що в когось зламався трактор – не вдавалося його завести. Та коли підійшла до хвіртки, то побачила, як по вулиці проїхало чотири бронетранспортери. Я оніміла. Не знала: мені бігти у двір, ховатися у будинок, чи присісти, щоб мене не було видно. Здавалося, що окупанти повернуть дуло й стрілятимуть по моєму двору. А за бронетранспортерами їхала швидка допомога, за нею – бензовоз і бронетранспортер, що тягнув кулемета чи міномета.

Уночі п’яні російські солдати палили городи, їздили на своїх машинах по садках – було багато понівечених дерев і парканів. А ще вони пошкодили гусеницями асфальт, розгромили магазини. Також у деяких людей розстріляли свиней і смажили м’ясо. 

З 13 по 18 березня окупанти стріляли, але ударів по будинках не було. Під час обстрілів я сиділа в підвалі. 18 березня син забрав мене до себе у Високопілля, а дружину й одинадцятирічну доньку відправив у Кривий Ріг. Того ж дня у будинку сина вилетіли вікна. Люди, які залишилися в селі, розповідали, що росіяни бомбили їх із" Градів", розбили багато будинків. 

Щовечора через Високопілля рухалися російські колони в бік Князівки. Стояв шалений гул. 23 березня ми з сином через Архангельське вибралися з окупації. Потім нас човном переправили до Зарічного. Частину шляху долали на тракторі, у відкритому причепі. Так і дісталися до Кривого Рогу. Після звільнення Високопілля я двічі навідувалася додому. 

Коли снаряд влучив у мій колодязь, то уламками побило стелю будинку. Вилетіло п’ять пластикових вікон і двері. У кухні не залишилося жодного вікна, двері були побиті. У сараї також вилетіло вікно. Коли я повернулася додому, то застала в будинку собаку з цуценятами. Вони боялися вийти на вулицю. Спали на речах, які окупанти викидали з шафи. Ті речі, які їм сподобалися, забрали. 

Після нашого від’їзду в будинку сина жили окупанти. Брали тушонку з підвалу. Влаштовували гулянки. Перевдягалися в цивільний одяг мого сина і внука, а коли від’їжджали, то забрали його з собою. Не залишилося навіть спідньої білизни.