Мені 56 років. Мешкаю в місті Охтирці Сумської області. Маю дружину й сина. Зранку 24 лютого я прокинувся від гуркоту. Поїхав на роботу, а потім – у справах у Харків. На виїзді з міста побачив величезний потік автомобілів. Коли повертався, назустріч рухалася наша військова техніка. Коли приїхав додому, почалися обстріли. 

Ми мешкаємо у приватному секторі. Він не постраждав. Росіяни активно бомбили іншу частину міста. 

Найбільше мене шокував бій під Охтиркою й авіаобстріли. Коли росіяни бомбили теплоелектростанцію, загинув мій товариш, який працював на ній. 

Я хворію на цукровий діабет. Коли інсулін закінчувався, військові привезли мені його додому. Я дуже вдячний їм за це.

Обидві мої сестри та багато інших родичів мешкають в росії. Я перестав спілкуватися з ними. 

Я маю свій магазин автозапчастин. Від початку війни забезпечував наших військових тими запчастинами, яких вони потребували. Хочу, щоб швидше закінчилася війна, а також – щоб син одружився і в мене з’явилися внуки.