Все життя мій чоловік займався господарством: засіював поля, людям постачав хліб. Потім росіяни прийшли на нашу землю і все зруйнували. На поля почали прилітати балістичні ракети, кожен день став небезпечним для життя. Обстріли були сильні. Не було води, світла й газу. Найбільше мене шокувало те, що таке можливо у 21 столітті. Це злочин світового масштабу. Я педагог. Росія відібрала у моїх учнів дитинство. 

Я виїхала, бо у мене онкологія. Мені не можна було робити перерву у лікуванні.

У Запоріжжі мені надали допомогу. Моя мама залишається в окупації, це для мене важко. Донька залишається в Криму. Я не маю змоги їх обняти, поговорити з ними, як це було до війни. Я би дуже хотіла, щоб війна закінчилась. Стільки людей залишаються під обстрілами! Їм ніхто не може допомогти. Дуже хочеться світлого майбутнього.