Я сиділа вдома з родиною сина. Ми перебували у підвалі. Страшно було щодня. Росія била по місту постійно. Окупанти жорстоко вбивали людей. У селищі не було води та світла. Залишатись було небезпечно, тим більше для онуків. Ми виїхали власною машиною через Покровськ. Живемо на Дніпропетровщині.

Мої сестри далеко від мене. Одна залишилась в Маріуполі, бо її будинок вцілів. Ми не можемо поїхати одна до одної. 

Знайомі мені сказали, що моє житло згоріло. Зараз я хочу тільки миру. У мене нічого немає. Що буде зі мною далі, я не знаю.