«Російські танки заїхали в Охтирку у мене на очах»

Олександр з дружиною не виїжджали з Охтирки. Це далося взнаки – його дружина тепер мусить лікуватись через нервове виснаження.

Ми з міста Охтирка Сумської області. Від початку війни залишались вдома. З нами були донька та онука. Ми разом ховались у погребі, коли нас обстрілювали з літаків. Донька з онукою в якийсь момент виїхали на 15 днів, а потім знову повернулися додому. Удома все одно краще, хоч і страшно було.

Коли почалась війна, я був на роботі у добовій зміні – працював охоронцем у гаражі. Якраз о п’ятій ранку мені зателефонували і сказали, що почалася війна, потім прийшли водії. Саме в цей час у нас пролунав перший потужний вибух.

Моя зміна скінчилась, і десь о десятій годині я пішов у центр міста. Там вже була паніка: люди розкуповували їжу, стояли довжелезні черги. Я розмовляв з товаришем, коли чуємо: щось цокотить – це в’їхали російські танки. Так почалася війна.

Найбільше я переживав за доньку і онучку.

В магазинах харчів не було. Зарплату отримували на картку, ніде гроші зняти не могли. Дай Бог здоров’я працівникам Фонду Ріната Ахметова: допомогли нам трішки харчами. Так що пережили ми цей час нормально. Велика дяка йому.

Приємно було, що благодійні фонди нам допомагали, привезли гуманітарну допомогу.

Донька і онучка більш-менш у порядку, а дружина дуже тяжко переживає цю ситуацію. Я вожу її до лікарні. Вона має проблеми з нервовою системою. 

Важко сказати коли війна закінчиться. Але точно перемогою України. Я в це вірю. Мрію, щоб Україна відбудувалася, відновилася, щоб наші діти і онуки побачили мирне щасливе життя.