Мені 69 років. Я мешкаю з сім’єю в селі Межиріч Сумської області. 24 лютого ми бачили пожежу в Тростянці. Була жахлива заграва. Через наше село йшли танки. На колишню конюшню скинули три бомби. 

До нас приїхала невістка з онуком. Зібралася велика сім’я. Ми сиділи в погребі. Спочатку було важкувато з продуктами, але ми не голодували. Згодом отримували гуманітарну допомогу. Ми вдячні за неї Фонду Ріната Ахметова та іншим організаціям. 

Мій син пішов у Територіальну оборону. Донька залишилася в Сумах. Вона - медпрацівник. Ходила на роботу навіть під час обстрілів. Ми дуже хвилювалися за неї. 

Я народилася в росії, хоча мої батьки – українці. У нас є родичі, які жили в Межиріч, а у дорослому віці переїхали в Крим. Коли його захопили росіяни, я телефонувала їм, бо переживала, а вони назвали мене бандерівкою. Двоюрідні брати мешкають у Краснодарі. Я розповідала одному з них про те, що відбувається в нас, а він не повірив. 

Я впевнена, що війна закінчиться нашою перемогою. Хочу, щоб солдати повернулися до своїх домівок живими й неушкодженими, щоб матері не хоронили своїх дітей, а діти не залишалися сиротами. Мрію, побачити Україну відбудованою.