У перший день повномасштабної війни я був на роботі. Потім побутові труднощі почались: і світла не було, і води, і газу. А тепер… і хати вже немає, зруйнували до фундаменту. Зібрав тварин, сів у машину і поїхав по Україні скитатися, шукати, де жити. 

Шокувало те, що я все життя працював і залишився без нічого в 55 років. Зараз я на Вінничині, і мене держава не підтримує. 

Крім того, що я виплати ВПО отримую, не дають ні гуманітарку продуктову, ні речі, ні дрова на опалювання. 

Майбутнього у мене немає, тому що жити нема за що. Роботи немає, хати теж. Майбутнє – нульове.