24 лютого я збиралася на роботу. Подзвонили люди, з якими я їжджу разом, і сказали: «Можеш не збиратися, війна почалася». З Каховки вже було чути стрілянину дуже добре.

Дуже сильно стріляли. Людей лякали і автоматами, і всім на світі. Окупанти в нас по селу ходили. Вони ходили скрізь. І п’яні завжди їздили. Дуже було страшно, тому ми навіть не виходили з домівок. Рашисти самі до нас заходили, змушували чоловіка роздягатися, оглядали його.

Спочатку в нас навіть хліба не було. Його ніде було взяти. Потрошку пекли дітям хоч якийсь. Ліків взагалі не було. Росіяни нам нічого не давали. 

Коли до селища зайшли наші хлопці, люди раділи. Нас звільнили 14 числа, я це дуже добре пам’ятаю. Окупанти всі тікали через наше село. 

Війна повинна закінчитися точно не мирними перемовинами. Росіяни не виведуть свої війська, а віддавати їм те, що нам за правом належить – це неправильно. Думаю, виженуть наші хлопці їх.