Мені зателефонувала сусідка і сказала, що почалася війна. Люди в паніці почали все розбирати, не було де зняти гроші – ось такі були проблеми. У нас у Чернігівці не було воєнних дій, але ми бачили техніку, літаки, військових. Ми їх боялися. По-перше, у нас мала дитина, переживали за її безпеку. По-друге, роботи не стало, а треба ж якось заробляти. Продукти почали закінчуватися.

Ми виїхали зі свого селища до Запоріжжя. Шокували блокпости росіян, усі ці перевірки. Вони виводили з транспорту всіх хлопців. І дитина моя, якій 12 років, також виходила. Це страшно.

Спочатку ми у знайомих жили, потім знайшли житло. Тут винаймаємо квартиру. Мама з татом вдома, а я працюю. Трошки вже стали на ноги. Намагаюсь триматися, ходжу на роботу, заробляю якісь кошти. Зараз плануємо дитину в школу відправити.

Роботу я знайшла легко - пішла за направленням у ту ж установу, де й працювала, і мені пішли назустріч. Я в ЦНАПі працюю.