Я працював і жив у Сєвєродонецьку. Коли почалася війна, то дуже багато було чутно вибухів із самого ранку. Потім була паніка. На вулицях багато машин, черги кругом. Це було жахливо. Шокував початок війни: три тижні без світла, без води, без газу. Найважче було знаходитися там і шукати вихід, як виїхати.

Не було зовсім зв’язку, і тому важко було виїхати. Люди ставали в чергу до тих, хто вивозив. Ми знали, куди поїдемо – до родичів у Жовті Води - тож ми шукали перевізника.

Коли вже біля нашого дому були вибухи, вікна всі вилетіли з обох боків, усі наші сусіди виїхали, будівля фактично порожня була – ми теж виїхали 14 березня.

У нас усі живі з родичів, все гаразд. Усі виїхали, з усіма спілкуємось, підтримуємо зв'язок. Нам у перші місяці допомагали добре, все було гаразд, все було вчасно. Все вже змінилося, почалося нове життя. Роботу я вже знайшов.

Я думаю, що війна закінчиться наступного року, і ми повернемося додому – вже на звільнену територію.