У Дніпрі дають прихисток хворим та немічним переселенцям, які у підвалах і під обстрілами були приречені на смерть. Їх вивозять з гарячих точок, садять на потяг, зустрічають на вокзалі в більш безпечному регіоні, годують, розселяють, дбають про медичну допомогу й документи. І це - далеко не повний перелік того, що робить евакуаційна команда «Восток SOS». Матеріал Радіо Свобода.
Евакуатори кажуть: не раз стикалися з нерозумінням щодо вивезення своїх підопічних, особливо онкохворих, – мовляв, «дайте їм спокійно померти вдома». Але представниця організації Ольга Владимирова каже: тут мова – про гідність: кожна людина гідна жити й померти в належних умовах.
У центрі тимчасового перебування для маломобільних, створеному в Дніпрі громадською організацією «Океан добра» на чолі з Ольгою Волковою, на прибулих чекає турботливий персонал.
Тут їм нададуть медичну та психологічну допомогу, забезпечать одягом та засобами гігієни. Далі – підберуть можливість подальшої евакуації.
Зараз в одному корпусі – 12 підопічних. Загалом центр може приймати до ста переселенців. Його створили в перші дні повномасштабної війни: в колишніх приміщеннях пологового будинку навели лад волонтери та переселенці.
Фінансують заклад різні організації – міжнародні та українські, долучаються й небайдужі люди. «Восток SOS» узяв на себе закупівлю частини обладнання і фінансування зарплат персоналу.
Цього вечора на зміні – санітари Вадим, Оксана і Максим. Вони заступили на добове чергування. Їхнє першочергове завдання – розмістити, нагодувати й помити людей.
Максим
Максим – дніпрянин, студент, навчається в медуніверситеті.
«Нашу роботу можуть витримати не всі. Але мені вдається це відносно легко, адже я з 25-го лютого минулого року я волонтерю в лікарнях для військових. Я вмію доглядати за людьми. Іншим було складно», – каже Максим.
Вадим і Оксана - переселенці з «гарячих» точок: Шахтарська та Торецька.
Роботи не боюся, я вже своє відбоявся – там, де раніше жив, у Луганській області
«Я вже звик. Якщо людина лежача – памперс міняю, постіль міняю, миємо, перемо. Роботи не боюся, я вже своє відбоявся – там, де раніше жив, у Луганській області», – говорить Вадим.
«Лінія фронту близько від нашого міста, ми евакуювалися з донькою та онучкою. Мама, сестра з дітьми – всі в Дніпрі з липня. Винаймаємо житло. Тут я працюю з такими ж, як сама, переселенцями. Є і люди з нашого міста, зараз двоє – з мого мікрорайону. Ми в одному човні, ми всі в одній ситуації, тому ця робота мені – по душі. Немобільні люди в спортзалі на матраці не зможуть, тому вони тут. І вони потребують нашого догляду», – додає Оксана.
Copyright (c)2022 RFE/RL, Inc. Used with the permission of Radio Free Europe/Radio Liberty, 1201 Connecticut Ave NW, Ste 400, Washington DC 20036.
.png "Імена")
