В дорозі, проїхали Харків, щось підказало, що треба вивезти дітей.. Не взявши майже нічого, так як збирались повернутися... Ніхто не знав, що війна завтра. І взагалі, не вірили, що буде. Усвідомлення, що рідного міста більше немає.. Немає того життя ... Нашого найкращого. Пояснити дітям, чому вони втратили котика.. Що його теж немає ..

При вимкненні світла було важкувато, так як газу в орендованому житлі немає .. Але знайшли вихід, купила маленьку комфорту, газові балони та хоч якось була можливість підігріти їжу дітям.

Допомога чужих людей, більше ніж рідних. Розуміння та підтримка. Коли заселилися в орендоване житло, не мали нічого.. Завдяки небайдужим людям тепер маємо все необхідне. Тепер вся країна - одна родина. Важливішого ніж родина немає.

Підробляла випічкою тортів на замовлення. Все для роботи залишилось в окупованому Сєвєродонецьку. Купивши в кредит все необхідне, продовжила займатись на новому місці.

Є речі з минулого життя, що нагадують про пережите. Картки в гаманці, які вже ніколи не знадобляться, бо тих місць більше не існує - в них влетіли російські ракети...