Я все життя жила і працювала у Старобільську. У 2014 році з роботою туго було в місті, і я приїхала до Києва, де жила моя донька з чоловіком. Я працювала продавцем, а у 2020-му вирішила повернутися додому. Дома все нормально було до 2022 року. 

Як війна почалася, ми переїхали до моєї подруги в Київ і були там до 31 березня 2022-го. Місяць майже були там в подруги. Донька по контракту служить в ЗСУ. Вона колесила по всій Україні. Зрозуміло, що 2022 року я її практично не бачила. Інколи вона дзвонила, іноді переписувалися.

Я дякую Фонду Ріната Ахметова за допомогу. У Броварах є гуманітарний хаб, де ми отримуємо продуктові набори. 

Я ще в 2022-му, в квітні місяці була зареєстрована у Броварській громаді як ВПО. Спочатку видавав нам Броварський ЦНАП гуманітарну допомогу раз на місяць ще в 2022-му році. Від Червоного Хреста теж спочатку один раз видавали. Може, вони більше уваги приділяють людям, у яких дітки, - це зрозуміло. Вони ростуть, їм речі потрібні. Погано, що наша держава забрала дві тисячі гривень грошової допомоги, а я в силу свого віку за станом здоров'я працювати не можу. Мені важко їздити далеко. Донька допомагає і гуманітарна допомога. 

Мені дуже хочеться додому, але я не поїду туди. Дім, рідні стіни хочеться побачити. Все залишилося там, ціле стоїть. Подруга залишилася на окупованій території. Вона номер телефону поміняла, і я не могла ніяк зв'язатися з нею півтора роки. Весь цей час я не мала ніякої інформації, не знала, що там. А недавно зідзвонилися, і вона каже, що там поки все на місці. Ще не відбирають, але вже процес пішов. А найголовніше – щоб перереєструвати все, що воно твоє, там потрібен російський паспорт. Зрозуміло, що я цього зробити не можу. Не знаю: відберуть – не відберуть, що там буде… Дуже хочеться побачити свої рідні стіни.