У Сєвєродонецьку почалась війна з першого дня вторгнення. Не було води, світла й газу. Я з чоловіком працювала у лікарні. У нас була приватна клініка. Важко було все залишити та виїхати, але ми розуміли, що швидко це не закінчиться. Дорогою були великі затори, ми рухались дуже повільно.

Ми не встигли вивезти техніку, речі, бо рідне місто сильно бомбили. 

Зараз ми живемо у Дніпрі. Мене досі шокує війна. Приємно вражає, що є люди, які готові допомогти. Мого кота волонтери вивозили чотири доби, передавали його з рук в руки. Я вже не очікувала, що його врятують. Вірю в те, що все буде добре. Чекаю миру та закінчення війни. З рідними стараємось триматись разом та підтримувати одне одного. Я мрію лише про одне – повернутись додому.