Історії, які ви нам довірили

1 2
меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

1 2
До всіх історій
переглядів: 133
Людмила Семененко
photo0
photo1
photo2
photo3
photo4
photo5
photo6
«Дитина вперше побачила «Гради», думала, що це пташки летять»

Мати-одиначка, виховує п’ятьох дітей. Батько покинув сім'ю під час війни. Коли були обстріли в селі Гранітному (Донецька область), ховалася з дітьми в підвалі, в ванні, в кутах кімнат. Було дуже страшно. Особливо запам'ятався нічний обстріл в 2015 році. Тоді дивом уцілів будинок.

Ми у ванній ховалися. Місяцями в підвалах сиділи. Я прибіжу, дітей залишу в підвалі в сусіда. Світла немає, грубку розтоплю, їсти приготую, бігом-бігом, і назад туди, до них. Місяць без світла, без зв'язку. Це було жахливо.

Родом я з міста Миколаєва. З мамою переїхали до Маріуполя до її співмешканця. Там пожили деякий час. Мама померла, я залишилася одна. Ходила на заробітки. Зустріла свого чоловіка.  Він родом з Новоласпи, сусіднє село з Гранітним. Його сестра тут жила. Ми в Гранітному й залишилися, уже 10 років живемо. 

У нас п'ятеро дітей. Найстаршій 17 років. Школу вже закінчила.

Дитина вперше побачила «Гради», думала, що це пташки летять

Молодший син піде до школи наступного року до першого класу. Зараз живемо вже спокійніше, не стріляють, якщо порівняти з тими часами, як на початку було.

Дитина вперше побачила «Гради», думала, що це пташки летять

У степу почали стріляти. Усі шоковані: що таке? Сухостій, трава суха горіти почала. Дуже страшно було.

Ми одні залишилися. Тато наш поїхав. Побачив це все й поїхав до Маріуполя. Каже: «Зароблю, підроблю, покличу вас». Час минає, він нам на дзвінки перестав відповідати. Ну що ж, ми тут так і залишилися. 

Була дуже страшна ніч у 2015-му або 2016 році. О другій годині ночі почали стріляти по нашій вулиці з боку річки. Сусіднім будинком закінчили. Слава Богу, що до нас не дійшло. Постраждали через вибухову хвилю вікна та ворота. Біля воріт песик був, вбило його. А нас Бог милував. 

Дитина вперше побачила «Гради», думала, що це пташки летять

Ми у ванній ховалися. Місяцями в підвалах сиділи. Я прибіжу, дітей залишу в підвалі в сусіда. Світла немає, грубку розтоплю, їсти приготую, бігом-бігом, і назад туди, до них. Місяць без світла, без зв'язку. Це було жахливо. 

Дитина вперше побачила «Гради», думала, що це пташки летять

Потім потихеньку діти вже почали звикати, не так почали боятися. Я в сина, 14 років йому, питаю: «Артуре, що це таке? Звідки стріляють? Куди летить? Що летить?». Він мені все розповідав. Уже почав розбиратися. «А, не бійся, воно не впаде тут, воно пролетить далі». 

Якось на самому початку я вийшла козу поїти й тут почали нас із «Градів» обстрілювати, били в степ. Там почало горіти. Із сусідніх вулиць поприбігали босоніж тітки, дядьки, дідусі. Думали, що нам тут по хатах влучило й ми всі горимо. Плакали, така істерика була. На сусідній вулиці чути, що люди біжать сюди з істерикою: що тут таке?

А в цей час дитина якраз почала ходити в мене, Артемко. Йому тоді рочки два-три було, зараз шість. Маленький був. Вони пішли селом гуляти і тут таке. У мене паніка, істерика: де Артур з Артемком? Він мені потім розповідав. Каже: «А ми дивимося, якісь пташки літають». Дитина, вона вперше побачила «Гради», вона хіба знала, що це? Що це за пташки?! Ну, слава Богу, прийшли. Настала тиша, перерва між перестрілками, і в цей час вони прийшли додому. 

Дитина вперше побачила «Гради», думала, що це пташки летять

У нас і школа, і садок тоді рік не працювали. Ми вдома сиділи. Потім, коли школа відкрилася, однаково боялися: суворо батьки відводять, суворо батьки приводять. Не так, як раніше – дитина пішла й прийшла сама. Почали і в школі діткам розповідати, у разі чого що робити, куди бігти, де ховатися. 

Бога починаєш просити, щоб усе обійшлося. Відразу жити хочеться. Дітей виховувати, поставити на ноги. Одна, сподіватися нема на кого, я сирота.

Потрібні дрова. Зима. Де брати? Раніше в нас тут розплідник був. Я тачку брала й привозила дрова.  Зараз там усе заміноване. 

Уся надія на допомогу Ріната Ахметова, так чекаємо ці продукти. Раді. Усе добре, свіже. Макарони, масло, цукор, борошно. На дітей і на мене шість наборів. Щиро дякую. Дай Боже йому здоров'я, терпіння, мирного неба над головою. 

Дитина вперше побачила «Гради», думала, що це пташки летять

Мрія, щоб це все закінчилося якнайшвидше. Влаштуватися куди-небудь на роботу, хоч прибиральницею, хоч ким. І працювати, дітей ростити далі. Роботи немає. Дуже хотілося в кар'єрі працювати, але кар'єр розбомбили повністю. Так що поки сиджу в декретній відпустці. Фізично не важко, матеріально важко. Тримаємо пару кізок, бройлерів. Буває, ми на кухні сідаємо та мріємо, щоб війна закінчилася, не було цих бомбардувань.

slide1
slide2
slide3
slide4
slide5
slide6
slide7
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій