«Розбили нас одразу першої ночі»

До війни ми жили добре, усе в нас було: і квартира, і робота. Ми не бідні, не багаті, середньостатистичні, можна сказати. В одну мить 11 липня ми залишилися без житла, без майна та без роботи. Розбили нас одразу першої ночі.

Ми жили на території школи-інтернату в Мар’їнці, там була і робота, і житло. Нашій школі й діткам-сиротам допомагав Рінат Ахметов. У нас там дві двоповерхівки та п’ять котеджів. Дах повністю [пошкоджено], вікна теж. У нас панельний будинок, ще в шістнадцятому році одна панель випала – значить усе, будинку кінець. І шість років нас туди не пускають. Ми навіть гадки не маємо, що там зараз.

Ми першої ночі зразу виїхали, а потім удень я поїхала до подруги в Максимільянівку. Це дванадцятого числа було. Обстріляли одинадцятого, а дванадцятого я вже виїхала в Максимільянівку з мамою, а потім виїхали і мої діти. Хто куди поїхав: хто в Херсонську область, хто в Запорізьку, хто де зміг влаштуватися.

16 листопада померла моя мама. Син був у Харкові на заробітках, отримав там важку черепно-мозкову травму, і 4 грудня його оперували. Так що я перенесла листопад і грудень дуже важко. Зараз теж по лікарнях. А пенсія у мене 2200 гривень і плюс переселенські тисяча. Зараз я так живу.

Дуже багато людей залишилося без житла й без роботи. Усе, що в нас було в Мар’їнці – заводи, фабрики – усе розбите. Взагалі нічого немає, крім магазинів. Ми потребуємо допомоги. Ось я жила в Максимільянівці, а мої всі родичі тут, у Мар’їнці. І в 2016 році, особливо в січні, коли були сильні обстріли, усі родичі з’їжджалися до мене в Максимільянівку. У нас перебувало по 11-15 чоловік у будинку.

Мого онука вбили. Він сидів вдома з бабусею і пив чай. Снаряд влетів просто в будинок. Хлопчику було 9 років... Сестру дуже поранило. Костика вбило, а старшого Діму поранило, 18 осколків у хлопчика витягнули, а один ще залишився, не можуть витягнути ніяк. Після всього цього вони лікувалися в Дніпрі, їм допомагав Фонд Ріната Ахметова.