Я народилася в Маріуполі і все життя там прожила. Мала мережу магазинів техніки. Звісно, від того нічого не залишилося. Ми мали дві квартири,  у власності було багато приміщень, і вже нічого немає.

Майже два тижні ми жили без світла, без ліків, без їжі. А в мене мама на препаратах. Тому це було великою проблемою.

Шокувало те, що ми вісім років були прифронтовим містом, і ніхто за весь цей час на війну не реагував. Влада дуже недбало до цього ставилася.

Шокувало, коли я побачила, як сусід собаку їв. Шокувало, що покійників ховали в садах. І мене шокує те, що люди досі не розуміють, що таке відбувалося насправді.

Ми виїхали 15 березня. Запам’яталася велика кількість блокпостів – незрозуміло з ким. І був великий шок від того, що спочатку нас обстрілювали, а потім на блокпостах нашим дітям цукерки давали. Шокували ці подвійні стандарти.

Ми вивезли з собою кота. І, як виявилося, кіт – це велика проблема.

Звісно, дуже хотілося б повернутися додому. Але я розумію, що це навряд чи станеться, тому чекаємо на перемогу і мир. А ще віримо, що в нашій країні все буде добре.