Бевзюк Галина Михайлівна, вчитель, Професійно-технічне училище №16 м. Мала Виска Кіровоградської області

«1000 днів війни. Мій шлях»

Зоряний вечір накрив втомлене містечко, сполохане завиванням тривожних сирен. Я повільно прямую центральною Алелєю Слави і щоразу зупиняюся біля стендів, на яких зображені до болю знайомі обличчя моїх учнів.

Ось завжди серйозний і зосереджений Коля Сипливий, веселун і бешкетник Віталій Метла, креативний і оптимістичний Олежка Мазаратій, добрий і довірливий Женя Озеряник, милосердний і щедрий Артем Сушко, життєрадісний і відповідальний Бахмач Станіслав.

Їхні очі пропікають мертвим поглядом до кісток і, здається, щось хочуть запитати. Я зупиняюся біля кожного героя, які пройшли через мою вчительську долю і в пам'яті зринають спогади недалеких років, які поділили час на “до” і “зараз”. Для всіх них “до” - це був період щасливої юності і безтурботного життя, зігрітий батьківською опікою і першим коханням.

Для нас “зараз” біль душі, гіркота втрат та Алея Слави. Куди завжди буде пролягати мій шлях навіть після 1000 днів війни.

Мої думки перервав дотик чиєїсь руки, озирнувшись, я помітила знайому жінку з якою не раз зустрічалась на батьківських зборах.

Це була мама Миколи, яку я зразу пізнала по голосу. Її змучений вигляд приховував внутрішнє страждання і велике материнське горе.

- Важко, ой як важко відпускати від себе синів. Колисала, голубила єдиного і раптом проводжати туди, звідки не всі повертаються. Серце кричало: “Ні, ні, - а пересохлі губи мовили: - Йди, сину, і я відпустила його,” - прошепотіла мати.

Тамуючи біль і горе, вона важко перевила подих і продовжила:

- Мій Миколка телефонував рідко, бо кожен день на війні - це новий виклик. А одного разу задумливо сказав, що навчився цінувати прості речі: запах свіжого хліба, сміх побратимів і мирне небо. Війна навчила його бути сильним і стійким, а ще чутливим до людського болю.

Слухаючи згорьовану жінку, я розуміла, що після двох років волонтерства, яким я займаюся майже з перших днів війни, повинна допомогти зробити належне останнє пристанище матері, що втратила єдиного сина, який був моїм найкращим учнем.

Змучена важкими думками я поверталася додому, щоб вивести на папір слова власної поезії “Материнська молитва”, яка допоможе нам дочекатися найсвітлішу мить перемоги. Але до неї ще дні війни.

Материнська молитва

Як добре, коли світиться вікно,

Як радісно, коли чекає мати.

І сонце випромінює тепло,

І день несе добро у кожну хату.

Та сьогодні німіє душа

Від страхіть смертоносної зброї,

Обливається кров'ю земля,

Вічним сном сплять полеглі герої.

Їм сьогодні б ще жити й любить,

Пестить сина чи крихітну доньку,

На плече материнське схилить

Непокірну свою головóньку

Ще не встигли вони збудувати,

Власний дім і садок посадити,

Щирі ненці слова сказати,

Разом з нею біду пережити.

Нависла ніч, сирена завиває

Й сльоза скотилась по щоці поволі

І мати змучена тихесенько благає:

Пошли їм, Боже, миру, щастя й долі.

Галина Бевзюк