З перших днів війни в селі були обстріли. Росіяни окупували село. Не було нічого: води, світла, продуктів та ліків. Мости через село ворог підірвав. Я не знала, що робити. Це був шок. Росіяни наробили стільки горе. 

Ракети та шахеди літають щоночі. Я дуже боюсь засинати. Покою у селі немає ніколи. Я з чоловіком не виїжджаю, бо стріляють скрізь. Донька кличе до себе в Київ, але ми поки сидимо. Я дуже боюсь повітряної тривоги, бо мені нікуди ховатись. Ніяких укриттів у селі немає. У підвал йти я боюсь, бо там може завалити. Я чекаю тільки закінчення війни. Україна переживає велике горе. Все це потрібно закінчувати.