Завод, на якому я працювала, розташований на околиці міста. Ще в 2014 році його бомбили. У день повномасштабного вторгнення мені сказали не виходити на роботу. Потім почались обстріли. Ракети свистіли над головою. Страшно було залишатись у місті. Не було води й газу. Так було три місяці. 

Мій чоловік втратив пам'ять через стрес. У 2022 році він пішов з додому та не повернувся. Три роки я не знаю, де він, не знаю, що робити далі.  Сподіваюсь лише не мир та життя у квітучій країні.