Ми зі Снігурівки. Мені 52 роки, у мене двоє дітей. Прожили ми в окупації вісім місяців. У нас всю окупацію не було світла, води, кожного дня стріляли, багато людей помирали. Дуже було страшно, не хочеться і згадувати.

Ракети літали над головами, і до сусідів попадало, дуже страшно було. Вікна вилітали – страшне, що робилося.

Я взагалі не можу зрозуміти, як можна було взяти і напасти на іншу країну? Вони, як варвари, грабували, вбивали людей, навіть не знаю, як їх назвати.

Важко було. Що було, те і їли. Потім люди почали з Херсону щось привозити. Хліба спочатку не було, потім почали привозити з Херсону, знімали гроші під великі проценти. Усі були налякані, я за дітей переживала. Думаю, що кожен, хто тут, був пережив стреси.

Зараз вже трошки легше, бо коли нас звільнили, я вже навіть на роботу вийшла, так що такі у нас приємні моменти. Хочеться, щоб швидше війна закінчилась, а там - видно буде.