У мене четверо дітей. Ми жили у Гуляйполі. Зараз міста немає. Після початку бойових дій я залишалась вдома. Ракети літали кожного дня. Я не могла знайти зв'язок, аби виїхати, бо росіяни окупували місто. Не було світла та води. Я сподівалась, що все закінчиться, з дітьми сиділа у погребі.

Над нами літали вертольоти та скидали бомби. Потім я з кумом виїхала до Запоріжжя. Ми живемо тут в гуртожитку. 

Я не могла подумати, що таке станеться. Найстрашнішим було бачити очі дітей, які були сильно налякані. Зараз я залишаюсь в Україні, бо тут мій син. Чоловік в Польщі, він там працює. Сподіваюсь, що ми повернемось додому дуже скоро.