Я жила нормально. У мене було все і в хаті, і на городі. Я нічого не потребувала. Тридцять років наживала майно. У перший день війни почались обстріли. Я була вдома. Не стало світла й води. Продукти і ліки у місто також не завозили. Я їздила за їжею до Курахового. Газові балони заправляла у Селідовому. 

Ракета прилетіла на мою вулицю. Майже всі хати знесло, моя також була пошкоджена.

Я вже не витримала і вирішила виїжджати. Поїхали до доньки у Полтавську область. З собою майже нічого не взяли. Закрили хату та й поїхали. Потім донька поїхала далі, а ми залишились. Я відвідую психолога, бо спогади мене не відпускають. Зараз я нічого не планую. День прожила - і добре.