У перший день війни почали бомбити технікум. Осколки влучили у мій будинок. Чоловікові довелось міняти дах. Люди почали виїжджати з міста, залишаючи домашніх тварин. Я їх годувала. 

Ми з чоловіком не хотіли виїжджати, думали, що все закінчиться через місяць-два. Сиділа весь час в погребі. Не було світла й газу.

Воду ми набирали  у джерелі. Ходили вранці, поки не було обстрілів. Коли ракета знесла паркан, ми вирішили виїжджати. 

Зараз живемо в Черкасах. Про майбутнє я не думаю. День прожила і Слава Богу. Намагаюсь кудись ходити, розмовляти з людьми. Так і живу.