Правдивець Віра, група КК-24, ДНЗ «Професійно-технічне училище №14 м.Нова Каховка»

Вчитель, що надихнув на написання есе - Красуляк Тетяна Степанівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Лютий 2024. Чоловік продивлюється новини, говорить, що до кордону рашисти зтягують техніку, напевно, буде наступ. Я в це не можу повірити, як в ХХІ століття може початися війна, ми ж всі цивілізовані люди... 24 лютого о 6:30 ранку телефонує сестра говорить, що почалася війна. Читаю новини і не вірю своїм очам. Що робити? Багато сімей тікають хто на західну Україну, хто за кордон, а хто залишається. Залишилися і ми, оскільки я була на сьомому місяці вагітності, готувалася до зустрічі із своєю крихіткою.

Зізнаюся, я до останнього надіялася, що це все неправда, що це був усього-навсього нічний кошмар, про який завтра ніхто і не згадає...

Мрії, плани на майбутнє, мирне життя все знищив російський агресор.  У пам’яті проносяться події перших днів війни: телефонні дзвінки рідним та близьким, постійний перегляд новин і усвідомлення того, що ракета яка пролітає в тебе над головою – це не кадри із фільму жахів, а сувора реальність. Приходить усвідомлення, того що це закінчиться не скоро.

26 квітня 2022 року під рев сирен у пологовій кімнаті із завішеними чорною тканиною вікнами в нас на світ з’являється донечка Софія. І приходить усвідомлення того, що по при всі ці складнощі життя триває далі...

Наш час. Зараз нашій донечці Софійці два з половиною рочки, ми робимо все за для того щоб у спогадах про своє дитинство слово «війна» і все, що з ним пов’язано згадувалося найменше, а у пам’яті залишилися тільки позитивні моменти життя.

Ця війна показала нам, що наші навіть найпродуманіші плани можуть бути зруйновані в один день. Якщо дитина вирішила прийти в цей світ саме зараз – це означає, що зараз для неї і є найкращий час. Головне – не впадати у відчай. Лише незламність духу допоможе наблизити нас до перемоги.