«Намагалися не показувати дітям наш переляк»

Світлана з чоловіком та двома дітьми живе у Попасній. У 2014–2015 сім'я виїжджала з міста. Пізніше вони повернулися і почали будувати життя у нових реаліях, коли не стало роботи та різко знизилися доходи.

Сім'я у нас складається з чотирьох осіб: я, чоловік та двоє дітей. Доньці виповнилося 16 років, а синові – п'ять.

Я була на роботі, коли ми почули вибухи. Зачинила магазин, прибігли додому, спустилися до підвалу та провели там два дні. Ми одразу виїхали ненадовго, десь на тиждень-два. Потім повернулися, і 2015-го, коли сильні обстріли почалися, ми знову виїхали, але вже на два місяці. Виїжджали ми в принципі спокійно. Було страшно за дітей, яких вивозили. Тому що у машині було четверо наляканих дітей. Намагалися не показувати їм наш переляк.

Під час бомбардування наш будинок постраждав. Були вікна вибиті, двері, але вже все відновили.

Було непросто. Обидва з чоловіком роботу втрачали. Він був приватним підприємцем, економіка похитнулася, і він став менше заробляти.

Найстрашніший момент був, коли почався обстріл, а в мене батько лежав у лікарні у Первомайську. Ми довго не могли його звідти забрати. Дуже дякую людям, які допомогли вивезти його.

Мрію, щоби все було, як раніше.