Подворчан Алла, вчитель ВСП «Науковий ліцей міжнародних відносин ІІ-ІІІ ступенів» Університету митної справи та фінансів

Чому бути українкою - це моя суперсила?

Я – українка. Ця така проста і водночас небезпечна фраза, як ніколи і ніде, не відчувалась мною так гостро, як в окупованому Донецьку у період з 2014 по 2017 рік. Я викладала увесь цей час українську мову та літературу на окупованій території.  

«Я забороняю Вам як вчительці розмовляти з дітьми на перерві українською. Я востаннє попереджаю вас за українську мову, ви з сім’єю можете потрапити завтра на підвал, адже вони знають, у якому садочку вчиться ваша дитина,»  − чула ці фрази не раз від «могутніх і впливових» керівників.

Пишаюся тим, що я українка, адже не зрадила рідну мову навіть у лихий час окупації.

Незламність духу і сила української нації, як на мене, полягає у прагненні до волі, непримиренності до несправедливості і зла, а ще у впертості  на шляху до свої мети. Працелюбство, душевна щирість і готовність допомогти нужденному – теж споконвіку є ознаками нашого українського менталітету.

Покидаючи Донеччину, покидаючи дім, рідних, друзів, їдеш у невідомість з купою сумнівів і лиш одним питанням у голові: «Ну кому я потрібна, як фахівець на вільній території?» На щастя, моя вільна українська мова, переконливість на співбесідах, жагуче бажання чесно і за покликанням працювати на рідній землі – зробили свою справу.

Зараз заради Перемоги навчаю української юних дніпрян, а ще дітей і дорослих ВПО з різних областей України, і навіть маю досвід викладання української мови для іноземних громадян та майбутніх поліцейських.

Відчуваю себе на своєму місці. І розумію, що від щоденної копіткої праці вчителя-мовника залежить і формування в маленьких сердечках дітей почуття патріотизму і любові до рідної української землі. Моя суперсила – завжди бути українкою у серці. Ходити вільно по українській землі, українською говорити, співати і навчати інших – і дорослих, і малих –  багатству українського слова. Пишаюсь тим, що я – українка!