Історії, які ви нам довірили

1 2
меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

1 2
До всіх історій
переглядів: 193
Белла Іванова та син Ілля Луценко
photo0
photo1
photo2
photo3
«Куля наскрізь прошила мозок мого сина»

Його порятунок – справжнє диво. Восени 2014 року на околиці Маріуполя снайпер прострелив голову Іллі Луценка, коли той катався на велосипеді. Куля розбила потиличну й лобову кістки. У хлопця практично не було шансів вижити. Майже місяць він знаходився в реанімації. Ілля переніс кілька операцій, лікарі витягли сім осколків. Продовжити лікування й забезпечити реабілітацію у сім’ї не було можливості. Тоді своєчасну допомогу надали в Штабі Ріната Ахметова. Ілля проходить довгу реабілітацію. Кожен крок – подолання. Вправи на тренажерах – випробування. Хлопець і його батьки радіють кожному поліпшення.

Найстрашніше – це перша ніч після пострілу. Це коли ми приїхали до Маріуполя і нам сказали, що він до ранку не доживе.

Белла Іванова, мама:

Куля наскрізь прошила мозок мого сина

На знімках МРТ, які були зроблені після поранення в 2014 році, видно два руйнування: вхідний і вихідний отвори в черепі та слід від кулі, яка діагоналлю прошила півкулю мозку.

Куля наскрізь прошила мозок мого сина

Ілля Луценко, 19 років:

Куля наскрізь прошила мозок мого сина

Я закінчив школу, вступив у Маріуполі. Залишався тиждень до навчання, але сталося інше.

Ми з друзями каталися. Ну що, що блокпост? Там же наші. Яка там небезпека? Жодних знаків не було, що небезпечно. Ну стріляють, ну це вже нормально в Маріуполі, стріляють часто.

Якось спали з дівчиною. Прокинулися вночі від того, що стріляють. Ми пішли до вікна, дивимося, а там літає безпілотник і з блокпоста червоними кулями в цей безпілотник стріляють. Дівчина пожартувала: феєрверки пускають. Я сказав, що це кулі розпечені. Війна.

Для мене реанімація була ніби 3-4 дні, а сказали – кілька тижнів я там був.

Белла Луценко:

Найстрашніше – це перша ніч після пострілу. Це коли ми приїхали до Маріуполя і нам сказали, що він до ранку не доживе. У палату не пустили, показали його через скло.

Я не могла піти спати вночі спокійно. Я повинна була бути поруч із ним. Тому ми з чоловіком у машині влаштувалися за вікнами і по черзі, кожні 5-10 хвилин дивилися, як він там. Я постійно говорила чоловікові: «Піди, подивися, дихає чи ні?» Тому що мені, чесно кажучи, було самій страшно. Тому ми по черзі дивилися. Це страшна ніч, і я іноді важко її згадую, пам’ять відмовляється. Я не могла дістати [до вікна], тому чоловік приніс цеглини, щоб забиратися й дивитися у вікно.

Син все-таки дожив до ранку. І до того, почав сам дихати. Апарат штучного дихання відключили. Лікар нам сказав прямо, що в Маріуполі шансів немає, потрібно його переправити до Дніпропетровська (нині – Дніпро). Лікарі там проводили багато операцій подібного плану з вогнепальними пораненнями. І нам бажано потрапити туди, там у нас є шанс.

Нас на швидкій допомозі відвезли в аеропорт, посадили у вертоліт і переправили до Дніпропетровська. Боялися, що він не долетить, помре дорогою. Тому спочатку проконсультувалися з професором із Дніпропетровська. Він запитав, який стан Іллі, і сказав: «Везіть».

У хлопців-солдатів було більш легке поранення, тому йому поступилися місцем. Завдяки цьому він вижив. Також він завдяки лікарям вижив, тому що вони зробили неможливе. Операція на відкритому мозку – це важка операція.

Наші гроші закінчилися ще в Маріуполі. Потрібні були ліки. Нам дали цілий список – скатертину. Ми купили – і все, у нас не було жодних заощаджень.

Потім ми приїхали в Дніпропетровськ. Чоловік не міг вийти на роботу, казав: «Ну, я вийду, а хто тобі буде допомагати?» Тому що Ілля важкий, це ж треба його мити, якось перевертати, допомагати йому вставати, візочок возити. Ми його вигулювали кожен день, щоб він дихав свіжим повітрям. Ви уявляєте, що таке 80 кг для мене котити в гору? Це дуже важко. Тому чоловік каже: «Я не зможу влаштуватися на роботу, поки тобі не стане легше».

Щоб ми змогли дати синові один місяць реабілітації в рік, нам потрібно відкладати, по 5 000 гривень на місяць. У нас так не виходить. Орендоване житло, дочка-студентка. І треба щось їсти. Таких сімей, як наша, дуже багато, у яких можливості заробити на реабілітацію фактично немає. Тому надія тільки на волонтерів і на такі організації, як Фонд Ріната Ахметова.

Ти віриш завжди, що все буде добре. Навіть коли до мене підійшли троє лікарів, які щойно сина прооперували, і сказали, що стан дуже важкий, шансів мало. Усе одно материнське серце сподівається. Не можна не сподіватися. Ти все одно віриш, ти знаєш, що все буде добре, і ти робиш все, що можеш.

Куля наскрізь прошила мозок мого сина

Коли я побачила, що після реабілітації мій син знову почав посміхатися, сміятися, жартувати і навіть фліртувати з дівчатами, я зрозуміла, що (фух!) стає легше.

Найголовніше – це психологічна складова. Від реабілітації велика користь. У сина стало краща рівновага. Є рухи, які він раніше не міг робити, а зараз уже почав. У нього покращилася моторика руки. Він хвалиться: «Мамо, дивись!» Звісно, я радію разом із ним. Я бачу користь.

Ілля Луценко:

Найскладніше було – намагатися ходити. Це щось новеньке тоді було. І мені було дуже важко. Я дуже пітнів. Спочатку включилася права частина тіла. А ліва у мене дуже важко включається, але масажі допомогли. Масажист кожен день ходив майже.

Белла Луценко:

Перші два роки реабілітація повинна часто проводитися. Йде тренування мозку. Його потрібно тренувати під наглядом фахівців. Це спеціальна програма, яку Ілля повинен проходити регулярно. Один місяць вдома, два місяці в реабілітаційному центрі. Тоді це буде працювати.

Я розумію, що при будь-яких військових діях є випадкові жертви. І так вийшло, що в даній ситуації випадковими жертвами виявилися ми із сином.

Ми глибоко переконані, що таким людям має допомагати держава, допомагати й підтримувати. Нам допомагали волонтери, нам допомагала лікарня Мечникова, нам допомагали литовські друзі. І ми дуже вдячні Фонду Ріната Ахметова за можливість пройти три курси реабілітації. Це великі гроші, яких у нас немає. І я хотіла сказати слова подяки їм за те, що в таких людей, як ми, є така можливість.

slide1
slide2
slide3
slide4
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій