Окупанти наробили дуже багато шкоди у селі. А перед тим, як відходили, грабували людей і палили поля з врожаєм

В перший день війни ми не повірили. Нам подзвонили знайомі, коли ми на полі в себе працювали. Сказали, що в перший же день повісили російський прапор на Каховській ГЕС. І ми думали, що це нехороший жарт, але це була правда. Не вірилося. Гуркотіла Каховка, а потім із розмов ми зрозуміли, що почалася війна. 

Буквально через два тижні до нас зайшли «ДНРівці», дуже багато. Зайняли садочок і зробили там собі навчальний центр. У нас дуже жорстко все було. Пережили всяке. І свавілля бачили, коли керівництво напідпитку приїжджало і людей «щемило». 

У них були свої списки. У тих чорних списках першими були АТОвці, а другими – люди з проукраїнськими поглядами. Були окремі категорії, які піддавались утиску. Мені теж автомат приставляли до голови. 

Коли росіяни тікали, то шкоди наробили, грабували нас. Особисто до мене опівночі прийшли. Дочки не було, а був син 12-річний. Прийшли п’ятеро чоловіків у масках зі зброєю та пограбували нас. Забрали машину мою, солярку. Перед цим спалили мені поле пшениці. Змушували прапори чіпляти. Хто в чорних списках, тому на стовпи прапори чіпляли російські. Це було огидно, але ти нічого не можеш із цим зробити, коли поряд люди зі зброєю в руках. 

Спочатку світло в нас було і вода, поки росіяни не відійшли на той берег і не підірвали всі мости. Усі стовпи електричні підірвані, дроти висять. Усе розбили, і в нас два роки немає світла. Спасибі волонтерам за те, що дали генератор. Нам через день качають воду. Спочатку військові давали солярку, а зараз дає військова адміністрація наша. Через день качають воду, і якщо без фанатизму її використовувати, то вистачає запасу на два дні - до наступного разу. Світла немає. 

Мій гараж згорів зі всіма генераторами, і я купував новий генератор. Зараз можу підключити вдома світло хоча б на дві години ввечері. Головне, що вода є, а світло – у кожного по можливості. Зробили «Пункт незламності». Спочатку він щоденно працював, а потім почали бомбити сильніше, і з метою безпеки стали працювати то через день, то через три. Ми зі зв’язком маємо проблеми.

Діти приїхали на кілька днів у гості з Чехії, і ми виїхали в Кривий Ріг на тиждень із ними. Зараз побудемо – і знову поїдемо додому, в пекло. Діти поїдуть у безпечне місце, а ми з жінкою – додому. Постраждали ми сильно. 

Війна наробила нам шкоди, зіпсувала нерви, забрала життя мирних і військових. Стріляють постійно. 

Позавчора прилетіло товаришу в дім - зруйнувало все під самий фундамент. Добре, що я товариша до Кривого Рогу забрав.

Сподіваюсь, що війна закінчиться, і дай нам Боже відбудувати домівки наші. У нас тільки сподівання і надії залишилися. Наразі ми працюємо. У нашому селі 70% людей – виноградарі, нас дуже мало залишилося. Ми з сім’єю працюємо в себе на полі і бачимо прильоти КАБів, артилерії. Працюємо і сподіваємося, що врятуємо хоч якийсь урожай і щось продамо, щоб не ходити з простягнутою рукою. У нашому регіоні немає відновлення, відшкодування за знищене майно. Ми зі свого будинку розбитого перейшли в бабусин дім, і зараз там мешкаємо. Сподіваємося, що буде мир, що ми виграємо цю війну.