Шокувало, коли росіяни зайшли в село. Спочатку було дуже страшно, бо це ж люди зі зброєю. І вони прийшли до нас ввечері.

Наше село обстріляли «Градами». У мене двоє синів: одному 18 років, а другому 25. Ми дуже злякалися. Сховалися, а снаряди свистіли над погребом. І ми відразу ж виїхали до сестри в Апостолове. Зараз я з чоловіком зійшлась, і ми живемо в нього. 

Торік у серпні я виїхала. Ми дев’ять місяців були в окупації. У мене мати була стара. Потім наші хлопці прийшли. Наше село не чіпали, не обстрілювали, поки ми в окупації були. 

Вже після окупації нас одного разу «Градами» обстріляли. Ми спочатку навіть не зрозуміли, що це, а коли зрозуміли, то дуже стало страшно. Ми відразу машину найняли, сумки покидали і виїхали. 

Нам не вистачало ліків. Не було капусти, і ми навіть качан терли в борщ, хоча завжди його викидали. В селі жили росіяни, але вони не чіпали нас. Ми п’ять місяців без світла були. Це важко. 

Тільки вчора були росіяни – а сьогодні вже кажуть, що село звільнили, що прийшли наші. Ми не повірили, поїхали в центр. Ми такі були раді, аж плакали! 

Хочеться, щоб швидше війна закінчилася. Хочеться, щоб була робота і щоб був мир в Україні.