Ми жили в Маріуполі, будували дім. У мене двоє синів, чоловік. Коли прийшов «русскій мір», довелося виїхати.

24 лютого чоловік і син прийшли з роботи і сказали, що ввели воєнний стан. Ми зібрали деякі речі, на два дні перевдягнутися, і поїхали до мами у сусіднє село, пересидіти. Ми думали, це буде два-три дні. Виявилось, що вже дев’ять місяців ми не були вдома. Ми жили у мами 21 день в окупації, а потім виїхали куди очі дивляться. Зараз ми у Кам'янському.

Мені було дуже важко морально. Я рано виїхала із Маріуполя і, дякувати Богу, не бачила те, що бачили інші. Ми поїхали з міста у перший же день. Багато чули про те, що там відбувалося, і для мене це було великим стресом.

Коли ми проїжджали блокпости, терпіли приниження від окупантів. Найважчим було те, що ми їхали в нікуди.

Коли ми приїхали в Запоріжжя, вийшов на зв'язок друг мого сина, вони перебували в селі біля Дніпра, і сказав, що є можливість поселення. Нас прийняла жінка, безкоштовно нас до себе прийняла, допомогла. Певний час ми прожили в неї.

У мене вдома залишились такса і вівчарка. Ми залишили їм їжі і виїхали. Думали, що ненадовго. Я не знаю їхню долю. Їх ніхто не бачив.

Найбільшим жахом для мене було те, коли я дізналась, що знайомі мені люди загинули. Було важко.

Коли ми жили у мами, село окупували росіяни, всі комунікації відключили. Воду набирали у сусідів у басейні, їжу заощаджували, бо хліб не привозили. Запаси їжі закінчувалися. Добре, що у мами є піч, тому в будинку було тепло.

Ми втратили все – будинок, роботу. Прийшла війна і все у нас забрала, все наше життя. У нас залишився один автомобіль. Живемо у чужій квартирі. Мій дім у Маріуполі більш-менш цілий, але жити в окупації я не буду. Чекаю, коли наш Маріуполь повернеться в Україну.

До війни я працювала продавчинею в магазині. Зараз - без роботи. Молодший син боїться залишатися сам вдома. Намагаюсь себе заспокоїти, відволікатися.

Я дуже сподіваюсь, що навесні ми всі повернемося додому. Майбутнє своє бачу вдома, в Маріуполі. Хочу відбудовувати наше місто, мандрувати по Україні. Найголовніше – бути вдома.