Верстюк Анастасія, 16 років, Дружківська гімназія "Інтелект", м.Дружківка
Есе "Один день"
Кожну мить помирають люди. Вони віддають своє життя в знак кохання, або протесту, або вірного патріотизму, годуючи землю своєю кров'ю. Кожну вбиту людину на війні позбавили не тільки свого життя, а й своїх близьких та друзів, яким доведеться пронести цю новину крізь себе, як би боляче не було.
Порожнє відчуття чиєїсь відсутності нагадує вщент розбите скло, яке глибоко поранило груди аж до самого серця. Дуже прикро, що майже кожному воно знайомо, бо війна продовжується майже цілу вічність, несучи за собою нескінченну кількість втрат.
Мені було 9 років, коли розпочались воєнні дії. Я не сприймала все, що відбувалося серйозно. Навіщо дитині новини та політичний світ? Але ж очі... Погляд оточення не змінити. В ньому я бачила сум і відчай, втрату і тугу за тим, чого, здається, ніколи й не було. Таке відчуття, що щастя людей зникло, наче вони нещодавно прокинулись від солодкого сну, в якому вони бачили казки, прочитані ще в дитинстві. Лише там добро завжди перемагало зло.
Саме тоді суспільство зіткнулося із новою реальністю, найжахливішою та найнебезпечнішою в їхньому житті. Моя мама завжди говорить: «Якщо й існує пекло, то воно знаходиться тут, на землі». Хіба це не так? Людина – дивовижне створіння, що впродовж багатьох тисячоліть знищує собі подібних, отримуючи землі, владу, славу. На мою думку, ми ображаємо звірів, називаючи негідників тваринами.
Мені, як і всім, було занадто складно змиритися з тим, що війна дійсно є тут і зараз. Гадаю, я усвідомила те, що вона почалась з першою втратою. Я згадую той день з деякою тривогою, бо ніхто навіть не плакав - бракувало сліз. Так само як і сил. Кровопролитна битва ввібрала в себе всі людські соки: щастя, радість, мрії, бажання та сенс жити далі в таких умовах. Можливо через це, втрачаючи своїх близьких, родичі приходять до думки самогубства, зневірившись у своїх силах утримати важкий тягар відчаю на душі.
Вивчаючи історію, для мене завжди було загадкою, навіщо народи воюють? Для чого потрібно таке жорстоке душогубство невинних людей? Тільки уявіть, скільки талановитих письменників, художників або режисерів загинуло, так і не відкривши для себе свій потенціал. А порахувати дітей, що залишилися сиротами під час воєнних дій здається неможливим!
Такі жорстокі умови просто не можуть виховати майбутніх творчих особистостей для своєї країни, тому зараз діти виростають з порушеною психікою, задовольняючи свої потреби силою.
Підсумовуючи все те, що я згадала вище, хочу підкреслити, що будь-хто здатний на будь-що. Людина – чарівна та прекрасна у всіх своїх проявах. Вона може зробити абсолютно все, якщо це їй знадобиться. Ми споруджуємо неймовірні хмарочоси, винаходимо сучасну, модернізовану техніку та знаходимо ліки проти смертельних хвороб. Але ж ми також воюємо, що перекреслює практично всі наші досягнення…
Людство ніколи не стоїть на місці, але ж є такі випадки, коли треба зупинитися. «Припиніть вбивати людей!» Це не гра, це реальне життя, де ми повинні жити, а не виживати.
